Історія села Білий Камінь

     В актах з 1454 р. Білий Камінь згадується як село. Детальніша згадка про Білий Камінь відноситься до 1493 року. Ця дата зазначена в книзі Казимира Жмігродзкого „Повіт Золочев” 1927 р., повітового Товариства Туристичного в Золочеві (друкарня Й.Ландесберга в Золочеві ).

     За переказами місцевих жителів назва села Білий Камінь пов’язана з тим , що тут є багато білого каменю-опоки. В села є „двійник” тезко – село Білий Камінь у Чечельницькому районі Вінницької області. Більше тотожних назв на Україні не має.

      Першими жителями села були гончарі. Приблизно в 1600 р. графиня Тереза, дружина одного із великих землевласників Вишневецьких, частину із них

( Беднарського, Сушанського, Вислинського, Митулинського, Лишньовського, Гарбузинського, Лабунського, Тарнавського, Гурського ) висилила в ліс, щоб не робили диму. Згодом на землях, куди вони були виселені, виникло село Гавареччина.( Записано в 1963р. від старожила Купінського Миколи). Білий Камінь з давен – давна був власністю родини Вишневецьких. В 1611 р. князь Юрій Вишневецький ( родом від Корибута, брата короля Польщі Ягайла ) разом з дружиною Теодорою Чапличівною на правому березі річки Західний Буг будує замок довжиною 58 м, шириною 54 м у формі чотирикутника з восьмигранними вежами по кутах. Про це свідчив напис на замку по-латині:

     „ Deo trino et uno Georgius Koributus dux in Wisniowiec castellanus chiovie usis cum clarissima uxore sna Theodora Czapliczownain Spanow areem muro extzvere curaverunt in haezlditaria cwitale caguominata Kamien Anno Solutis MDCXI „               

У замку було триста кімнат. Південно – західні крила використовувались як житлові приміщення. Доступ до замку берегли в давнині довкільні багнища й оборонні вали. При замку був парк із ставком площею 28 га, який по красоті займав друге місце у Європі після Стрийського парку.  ( Із книги „Повіт Золочев” інженера  Казиміра Жмігродзкі, видана в 1927 р. Пов. Товариства Туристичного в Золочеві. Друкарня Й. Ландесберга в Золочеві ). В кінці парку на сьогоднішній день зберігся старий льох із каміння ( за переказами це був початок підземного ходу до якого вели 23 сходини. Підземний хід з’єднував Білокамінський, Підгорецький і Олеський замки. В ньому могли вміститися три вершники на конях.) В Білий Камінь приїжджали відпочивати знатні люди Польщі, в тому числі і королі. У 1617 р. в селі перебував Польський король Владислав IV з цілим двором. Тут стояв з обозом з 8 по 12 серпня 1648р. король Ян Казимир, який ішов з Топорова на оборону Збаража і звідсіль розсилав універсали до довкільних сіл з осторогою, щоб люди не зголошувалися до війська Б.Хмельницького. Тоді він відзначив гетьманською булавою козацького старшину Забуського, що був прихильником короля. В тому ж самому часі розбито відділи татарів, які , знищивши довкільні села спробували здобути замок. У 1636- 1648 рр. мешкав у ньому сумної слави князь Ярема Вишневецький. В замку в сім’ї князя Яреми Вишневецького і дружини Грезельди ( з дому Замойських) народився син Михайло, що став королем Польщі (1669-1673рр.). Під час облоги в вересні  1648р. війська Б. Хмельницького  під керівництвом І. Богуна  частково знищили замок, але не здобули, бо мав сильні оборонні споруди. Але в наступному році таки здобули замок і знищили його жителів. У роках 1672-1675 замок часто здобували і нищили татари. У 1681 році, після грунтовного ремонту, замок мав характер твердині і залишився в доброму стані аж до 18 століття. Після Вишневецьких замок перейшов у власність Карла і Михайла Радивилів. Наприкінці 18 ст. в замку перебувала прекрасна жінка князя Радзивілла – Катерина з роду Живуських. Ця дама вела великосвітське і екстравагантне життя. Коли один із сусідів – шляхтичів на прізвище Чешейко почав їй цим докоряти, вона закликала зі Львова ката і веліла стяти голову небажаному сусідові в замковому підземеллі. Звістка про цей трагічний випадок облетіла цілу Європу, тим паче, що замок був досить відомий у зв’язку з роспусним життям графині Катерини. Доречі, за цей злочин її навіть не покарали. Іншим разом графиня зачинила ще одного надокучливого сусіда у велику клітку в своїй спальні, де приймала коханців, одним з яких мав бути сам король. Після смерті останньої власниці з роду Радивилів – Терези, замок купив Фелікс Богуш, який занедбав замок до тої міри, що він із збігом часу перетворився на руїну. Наприкінці 19 ст. почали його розбирати аж до фундаментів. Будівельний матеріал використали на побудову господарських будинків. З первісного замку збереглася одна башта і в’їздова брама.

      Неподалік замку в 1613 р. володарем місцевих дібр Григорієм Вишневецьким будується  костел Успіння Пресвятої Богородиці і засновується латинська парафія, з метою утвердження католицизму і польської експансії на прилеглих українських землях. Згодом у цих місцях з’являється відомий український магнат  Ієремія Вишневецький – постать досить відома з історії. Разом із своєю дружиною Гризельдою Констанцією Замойською він збільшив парохію і дав гроші на упорядкування споруди . Парохія була великою адже до неї належало ще шість сіл: Белзець, Черемошня, Почапи, Ушня і Жуличі. Магнати Вишневецькі були ворогами українського народу, всіляко підтримували польських загарбників. У 1667р. на Золочівську околицю налетів „ турецький смерч”. В 1672 та 1675роках турецькі паші двічі захоплювали Білий Камінь. Після цих „візитів” костел був дуже зруйнований. Про це свідчать роботи польських дослідників А.Чоловського та Б.Сокальського. В 1700 р. він перебудовується, а у 1737 р. реконструюється в стилі бароко і набуває сучасного вигляду. Наступна перебудова і розширення храму припадає на 1766 рік. В середині 18ст. костел оточують мурованою стіною з виїздною брамою та двома дзвінницями. Настінні розписи в інтер’єрі виконано в 1910 році. Після реставрації 1977 – 1982 рр.  храм планували перетворити на філіал Львівської картинної галереї. З  1983 по 1991 тут знаходився виставочний зал Львівської картинної галереї. Костел Успіння є цікавою пам’яткою, в якій гармонійно поєднались елементи архітектури бароко та ренесансу.На даний час костел потребує реставрації.

        Побудова замку у 1611 р. та костелу у 1613 р. сприяють тому, що село Білий Камінь у 1614 році переростає у містечко Білий Камінь, про що свідчить „ Акт розмежування новозаснованого міста Камінь ( Білий) з селами Черемошня й Ушня. ( Центральний державний історичний архів України у місті Львові – Фонд 10, опис 1,  справа 1, сторінка 14).

        У 1632 р. Білий Камінь одержав привілеї від Белзького воєводи Константина Вишневецького. За цими привілеями міщанам Білого Каменя дозволялось пасти худобу на вільних пасовищах і луках маєтків сіл Черемошня, Жуличі, Почапи. Дозволялось за згодом замку займатись дьогтярством, смолярством та восковарінням. Всі могли варити пиво по 5 злотих від шість півмірок. Дозволялось мати винниці , бровари, пиво та мед варити, горілку гнати. Довозити горілку або вино із інших міст заборонялось. Дозволялось мати пасіку. Від десяти пнів - одного треба було давати до двору. Заборонялось торгувати і шинкувати тим міщанам ( християнам чи євреям ), які не мали своїх будинків. Лани, якими жителі користувалися здавна і дальше залишалися в їх користуванні. Цехи залишалися вільними. Вони повинні були щорічно платити по 60 злотих на охорону замку. ( ЦДІА у Львові ).

      У 1682 році Білому Каменю надано магдебурзьке право. У 1700 році привілеї надані містові Белзьким воєводою князем  Константином Криштофом Вишневецьким, були підтверджені князем Корибутом Вишневецьким з дозволом вільно поселятися в місті.

     У 18 столітті зростає роль торговельних містечок та їх околиць (Сасів, Білий Камінь, Соколівка). Вони лежали на великих тодішніх торгових воєнних шляхах: Львівському тракті – Соколівка, на Королівському шляху – Сасів.

     У зв’язку із зростанням торгівлі у 1753 р. місту Білий Камінь тодішнього Бродівського округу було надано Магдебурзьке право князем Михайлом Казиміром Радзівілом ( ЦДІА у місті Львові Галицьке намісництво, фонд 146, опис 88, справа 188, сторінка 48 ).

     Росту Білого Каменя, як торговельного містечка сприяє виробництво тут хорошої шкіри та взуття з неї.

    У 1785 році тодішнього Бродівського округу нараховувалось 259 будинків, в яких проживало 1593 жителі: 558 євреїв і 935 християн. ( Із звіту Бродівського округу ), (ЦДІА, фонд 146, опис 88, справа 188, сторінка 48 ).

     У 1794 році у місті Білий Камінь на цей час уже Золочівського округу засновано тривіальну школу. (ЦДІА, фонд 146, опис 85, сторінка 119, ст.1 ).

     Після смерті родини Радзівілів все майно з замком перейшло у приватні руки.

     У кінці 18 століття Білим Каменем заволодів якийсь адвокат. Прізвище якого встановити не вдалося. Він „відзначився” тим, що замківські кімнати перетворив у склади цукру, а з каміння вибудував собі „ невеличкий дім „.

      У 1833 році володарями замку та майна стають землевласники Малиші. Йосиф Малиш у 1838 р. влаштовує теоретичні та практичні курси з обсягу фабрикації цукру з цукрових буряків при цукроварні в Білому Камені.

      В 1870 р. маєток переходить до родини Йосифа Шнайдера. Він був бездітний, тому ще за життя залишив заповіт передати землі на користь лікарні і гуртожитку дівчат – сиріт, якими займалися монахині. Все це було зроблено після його смерті у 1893 році.

     До 1939 р.  римо – католицькі Сестри Милосердя мали у дворі невеличку лічницю.

       У 1890 р. Білий Камінь належав до Олеської судової округи .

      У 1873 р. у Білому Камені відкрито народну школу, яка у 1874 р. була двокласною, а в 1904 р. реорганізована у чотирикласну.

       З 1897 по 1939 рр. в селі існувала читальня, яка входила до товариства

 „ Просвіта”. В 1897 р. її членами були: Микола Кипріань, Кирило Кузьма, Михайло Киндзельський, Микола Комаринський, Василь Карпів, Павло Кіжик, Павло Базарніцький, Гнат Конашевич, Микола Бойчук, Кирило Бокій, Андрій Конашевич та Роман Конашевич. У 1934-1935 рр. до „ Просвіти ” входили: Осип Головацький (57 р.), Данило Федорук (57 р.), Ярослав Гавришків (23 р.), Михайло Кузьма (32 р.), Луць Макаровський (56 Р.), Осип Комарянський ( 30 р.), Гриць Лех (51 р.), Іван Ничка ( 42 р.), Петро Вітковський ( 30 р.) .( ЦДІА у Львові, фонд 348, опис 1, сторінка 22 ).

     Як місто Білий Камінь занепадає в кінці 19 століття.

     В Білому Камені здавна була греко – католицька парафія. До 1900 р.? існувала дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста з 17 століття (будував Герасевич Степан ). В 1900 р. збудована нова церква Святої Трійці у стилі характерному для початку минулого століття. За час існування церкви священниками були: Миколай Копач,  Шуневич, Юліан Сенишин, Степан Горбовий. Сьогодні очолює парафію отець Остап Смук.

       На початку 20 ст. жителі села в більшості займались сільським господарством. Безземельних господарств було 40, малоземельних – 53. Майже вся земля належала поміщикам та багатіям. Поміщик Шнайдер мав 2148 га землі, 1230 га лісу. Маєток був розташований в селах Бужок, Черемошня, Ушня, Жуличі, а фільварок у Білому Камені. Поміщик Вайгер мав 390 га землі у Білому Камені і стільки ж землі мали 435 господарств. Багатими у селі були Кузьма Антон, який мав 70 моргів землі та Федорський Михайло – 50 моргів. Багатії використовували найману працю. Понад 10 га землі і 5 га сінокосу належало церкві. Заробітки були низькі, можна було заробити в пана за день від 80 грн. до одного злотого. Часто заробленого в поміщиків не вистачало до нового врожаю. Вся робота виконувалась вручну. В більшості селян не було коней, а в частини було лише по одному коневі. Часто коні наймали в багачів, за що відробляли на їх землі. Врожаї збирали низькі по 6-7 ц з одного га. В селі часто були передновки.

   „Заробітки були такі низькі, що ледве вистачало на харчі. До покоїв пани не пускали, спали на кухні просто на підлозі. Було на фільварку і багато наймитів, які працювали вдома і в полі. За найменші провини пани карали і проганяли.”

 ( Записано від Вислинської Є. жительки села Білий Камінь, яка була прачкою, а потім допомагала у фільварку).

     Серед жителів Білого Каменя та навколишніх сіл зростало невдоволення та протести проти польського та австро - угорського гніту. Як політично підозрілі були вислані у Таленгоф Устин Булка з Черемошні, Йосиф Юркевич з Підлисся, Стефан Граничка з Підлисся, Павло Клемовський з Білого Каменя.

   Влітку 1914 року вибухнула І світова війна, і саме тоді до Легіону УСС зголошувалися молоді юнаки села, серед них був і Володимир Свідерський (пізніше відомий лікар), який ще тоді не закінчив студіювати медицину у Відні. Спочатку він служив як санітарний медик , а згодом, як фронтовий старшина в ранзі хорунжого. Він брав участь в битві на Маківці, а під час боїв І куреня УСС під Болеховом він і його друг сотник Осип Букшований попали в російський полон. Це сталося 29 травня 1915 року. Їх перевезли до табору полонених у Ташкенті, звідки, після короткого побуту вони оба втекли й пішки дісталися до Персії, пройшовши безмежні степові й пустинні простори. Тут вони відбули кількатижневу кару у в’язниці, але згодом перебралися на територію Туреччини, де разом з курдами воювали на боці Центральних держав. Відділами курдів командували оба наші втікачі й опісля за геройство й хоробрість у багатьох боях вони були відзначені бойовими медалями – турецьким Півмісяцем та німецьким Золотим Хрестом.

   До Коша УСС оба вернулися через Балкани й Мадярщину восени 1916 року. В 1917 – 1918 р.р. Володимир Свідерський опинився знову у Відні, де став членом підпільної організації українських старшин і там же він закінчив медичні студії, отримавши диплом лікаря 30 липня 1918 року. Тоді він вернувся до Галичини і служив як чотар – лікар у бригаді УСС аж до закінчення війни.

      1918 рік, листопад, до війська УГА в Золочеві зголосився старшина О. Юрке- вич з Білого Каменя.

   1918 – 1919 р.р. Золочівщина – в складі Української Народної Республіки. У 1920 році Галичина переходить під панування Польщі, яка адміністративно поділялась на воєводства, повіти і збірні громади. Білий Камінь входив до Золочівського повіту Тернопільського воєводства.

   Із спогадів жительки с. Білий Камінь Бойчук  Ярослави: „За часів Польщі Білий Камінь мав вигляд містечка. Старі люди ще й до нині, йдучи в магазин або на пошту кажуть: „Йду до міста”. В центрі села було повно невеличких крамничок, де можна було купити товар на любий смак – від м’яса і різних продуктів до любої мануфактури і різноманітного сільськогосподарського реманенту. Був серед них магазин, який називався „Блаватний”, де продавалися тканини. Магазини в більшості належали євреям, але торгували і українці. Євреї мали свого рабина і свою божницю, яку свято шанували. Євреї тримали в селі також і свій банк, де в любий час можна було позичити гроші під проценти, але якщо людина могла щось заставити під ту суму позики (поле, господарку).

   На околиці села була молочарня, де виготовляли масло і сир. Недалеко від неї була олійня. В центрі села була хата – читальня, де молодь збиралася на вечорниці, танці, де ставилися вистави. Над річкою була бойня, де селяни могли продавати свою худобу, а євреї купити до крамнички свіже м’ясо. Був свій мурований великий млин на краю села, де мололи муку люди з різних сіл. Недалеко від млина стояв великий гарний монастир, де утримували бідних дітей, що не мали батьків, або батьки не могли через бідність утримувати їх. Сестри – монашки годували, одягали і навчали їх і в школі, і в монастирі. Монашки тримали велику господарку для потреб монастиря, обробляли поле, а також і великий парк, що був на території теперішньої лікарні. Там був і сад, і грядки, і декоративні дерева. В монастирі був свій лікар. За селом був величезний прекрасний парк, який тягнувся далеко за село. На території парку стояв великий мурований підвал, від якого вів підземний хід до Підгірців. Під час війни хід був завалений. Направо від парку була гарна алея, оточена декоративними кущами, що вела до найбільшої окраси села – польського замку. Замок стояв на березі річки і належав польському магнату князю Вишневецькому. Замок був знищений десь ще за часів австрійської війни. Також на території села були свої гончарі, які виготовляли різний глиняний посуд, яким забезпечували потреби селян і возили на продаж.

   Стара лікарня, що зараз зруйнована, належала до монастиря. Її утримували сестри – милосердя, що жили при монастирі. Ще був в селі свій лікар – пан Володимир Свідерський, який міг лікувати всіх і від всіх хвороб. Він не зважав ні на погоду, ні на пору дня, ні на те – бідна людина , чи багата, а йшов і допомагав усім хворим. Було наше село багате і знамените. Мали люди роботу і хотіли працювати. Ті що не мали свого ремесла могли заробити в тих хто мав для цього можливість. В центрі села стояв і стоїть до нині польський костел, в якому грав орган.

   Були в селі свої шевці, кравці які ніколи не сиділи без роботи, бо до них ходили люди зі всіх сіл. Селом керував війт. Постерунок був на краю села, там жили жандарми. Була й своя тюрма, де тримали злодіїв чи інших порушників спокою”.

   Таким Білий Камінь був до 1939 року. Осередків КПЗ (У), комсомолу та інших революційних організацій не було. Настав вересень 1939 р. В Західну Україну вступили війська Червоної Армії. Здавалося, що споконвічна мрія про об’єднання  України здійснилася, але почалися масові репресії, переслідування. У 1939-1941 роках Золочівщина, як і вся Західна Україна була під радянською окупацією.

    На початку 1940 року створюється Білокамінська сільська рада з центром в селі

 Білий Камінь, яку очолив Григорій Карпович Лех, а в 1945 році у склад Білокамінської сільської ради увійшли села Бужок, Черемошня, Гавареччина.

   31 січня 1940 року у Білому Камені відбулися загальні сходи селян, присвячені підготовці до виборів у Верховну Раду СРСР та УРСР. На зборах не розглядалось питання про конфіскацію та націоналізацію майна, що належали поміщикам. В державну власність перейшли земля, млини, спиртзавод, цегольня, що раніше належали приватним власникам.

   З перших же днів свого існування у Білому Камені Радянська влада розпочала боротьбу з ліквідацією неписьменності і малописьменності. До 1939 року в селі була одна загальноосвітня семикласна школа, де навчало учнів 8 вчителів. Учнів було 400, осіб з вищою освітою було 5. Та, незважаючи, на це 75% дорослого населення було неграмотним та малограмотним. Охопити навчанням все доросле населення села не вдалося, хоч до цієї справи були залучені кращі люди села, сільська інтелегенція. Сільське населення почало отримувати газети, журнали, відкрилась бібліотека і клуб, росли перші кадри сільської інтелегенції, покращився добробут селян. Лікарень, дитячих садків і ясел до 1939 року не було. Жителі села їхали в лікарню до Золочева. У 1939 році у Білому Камені була відкрита лікарня на 25 ліжок, стало безплатним медичне обслуговування.

   У березні 1940 року був створений колгосп ім. Сталіна, який об’єднав 31 господарство. Першим головою колгоспу став Базарницький Михайло Миколайович. Активними засновниками колгоспу були Зельманович Петро Семенович, Базарницький Іван Миколайович, Федик Йосиф, Базарницький Кирило, Гавришків Константин.

   22 червня 1941 року грянула війна, люди села з страхом спостерігали як рвались смертоносні снаряди. Молоді юнаки села були призвані до лав Радянської Армії. Село було окуповано німцями 2 липня 1941 року.

   Згадує житель села Заремба Богдан: „Населення в глиб країни не евакуйовувалось. Фашисти, зайнявши село, чинили великі звірства. Від людей забирали все, що попадало під руки, били жорна, олійні. Знищили понад 1000 євреїв. Більше 100 жителів села насильно вивезли на каторжні роботи в Німеччину. В жителів села забрали більше 150 корів, біля 100 коней. Село було знищене авіабомбами, багато будинків спалено”.

    В 1943 році через село проходив більшовицький партизанський загін                С. Ковпака, а від так були завзяті бої більшовиків з німцями, внаслідок чого спалено село.

   Про запеклі бої на території Білого Каменя та навколишніх сіл свідчать спогади ветеранів. Згадує полтавський учасник бою: „На березі Бугу між Білим Каменем і Ушнею появилась маса гітлерівців. Вони перейшли річку вбрід і , як хмара саранчі, вкрили поле, рухаючись в напямку Жулич. На цій ділянці знаходилась батарея капітана Карова. Самоходки Карова вдарили по піхоті осколочними снарядами. Ворожі ряди порідшали. Повсюдно настигав ворогів вогонь наших самоходок, зенітних кулеметів, яким на цей раз довелось витратити весь боєзапас по наземних цілях. Бій тривав більше 5 годин. Все поле перед рубежем нашої оборони було покрито спаленими, підбитими ворожими танками. Мало вціліло самоходок і в дивізії майора Бориса Григоровича Паюка. Та бійці у важких умовах вийшли переможцями. Всі учасники цього бою нагороджені орденами і медалями. В сімейному альбомі Пантелеймона Гнатовича Бакланова зберігається багато фотографій фронтовиків-однополчан. На одній із фотографій екіпаж самоходки Михайла Бобошко. На зворотньому боці слова „Поглянь, мій фронтовий друже, на це фото і згадай 20 липня 1944 року, коли ми на Бузі біля Білого Каменя стримували натиск переважаючих сил ворога, боролись не шкодуючи своєї крові, стояли на смерть”. (Газета „Колгоспна правда” від 17 липня 1984 року).

      У боротьбі проти німецьких загарбників у рядах Радянської Армії воювало 108 жителів Білокамінської сільської ради. (Додаток №1).

    23 липня 1944 року силами І Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу, двічі Героя Раданського Союзу І. С. Конєва село Білий Камінь було визволено від німецьких загарбників. 42 односельчан загинули на фронтах війни. (Додаток №2).

    Масові репресії, русифікація, геноцид і етноцид з боку радянських окупантів ненависть до фашистів сприяли створенню загонів УПА. Золочівщина належала до військової округи УПА ч.ІІ „Буг”.Командиром ВО УПА ч.ІІ був призначений пор. Василь Левкович („Вороний”). Формування УПА були утруднені браком недоступних лісових комплексів, а від 1944 р. постійною інфільтрацією червоних партизанів, які через терен округи переходили з Волині до Польщі. На початку 1945 року саме на Золочівщині перебував Головний військовий штаб УПА на чолі з генералом-хорунжим Тарасом Чупринкою (Романом Шухевичом). В 1944-1945 роках діяло угрупування УПА на чолі з „ Малиновим”, а з 1944 – 1951 рр. кущова боївка ОУН на чолі з кущовим провідником Лехом  під кличкою „ Чорногора”. На околиці с. Гавареччина збереглася криївка.

     Спогади зв’язкової УПА Комарянської Ольги Йосипівни: „ В 1945 р. вступила в УПА (склала присягу). В цьому ж році на садибі Тхора Михайла було викопано криївку. Вона мала вигляд ями, розрахованої на трьох чоловік. Вхід в криївку був з порога. Щоб вхід був непомітним, його закладали коритом з землею. В цій криївці переховувалися три хлопці, псевдо яких було: „Кармелюк”, „ Оріх”, „Сірко”, а моє псевдо – „Калина”. Моїм завданням було доглядати і годувати цих юнаків. Цілий день хлопці перебувалися в криївці, а надвечір я забирала їх до хати, щоб нагодувати. Харчувалися в такий спосіб: один стояв на варті, а інші вечеряли.

    Одного разу я ішла до лісу і почула чийсь свист, а згодом – вистріли. У руках в мене був наган, яким могла зробити лише два вистріли, та їжа, яку несла хлопцям. Втікаючи від переслідувачів мене поранили в руку. Я наближалася до села Гавареччина  і забігла до найближчої хати. Щоб мене не викрили зняла і кинула у піч свій одяг, зробила на плечах горб і стала біля печі перемішувати кип’ячу воду. Переслідувачі зайшли в хату, але мене  не впізнали. В листопадевий вечір 1946 року криївку було викрито. Перед цим у мене було погане передчуття, і я просила хлопців покинути криївку. Мене заарештували в 1946 році. Я просила, щоб мене відпустили, бо була вагітна. На третій день народила дочку Наталю. У Криївці переховувався і мій чоловік. 15 лютого 1948 року його заарештували і відвезли в Лонску тюрму, де замордували. Мене засудили на 15 років ув’язнення, 5 років висилки і 5 років було позбавлено у правах.”

     Після визволення села від фашистів у 1944-1946 рр. відбулося переселення жителів села Білий Камінь ( поляків ) в Польщу ( виїхало 280 чоловік – 68 господарств, а приїхало з Польщі 130 чоловік -31 господарство ).

     У липні 1944 року було створено семирічну школу, яка існувала до 1951 року. У 1951р. семирічну школу реорганізовано у середню, яка існувала у до 1962 року. І з 1962 року по 1967 р. існувала восьмирічна школа, а з 1967 р. школа знову стала середньою. За час існування семирічки, школу закінчило 538 учнів, восьмирічки – 1249 учнів, середньої – 1139 випускників.

     У 1950 р в селі відновлюється колгосп імені Сталіна. Головою колгоспу стає Степан Особа. В колгоспі було 300 га землі, 20 корів, 15 пар коней, 15 кінних плугів. В 1955 р. почалося укрупнення колгоспу. До колгоспу ім. Сталіна приєднався колгосп ім. 17 вересня (с. Розваж ), в 1954 р. – колгосп ім. Лесі Українки (с.Черемошня ), в 1955 р. – колгосп ім. Кірова ( с.Бужок ), в 1958 р. колгосп ім.Маленкова (до 1953 р. колгосп „Вільна Україна „ с. Підлисся). В 1959 році в колгоспі нараховувалось 3946 га землі, в тому числі 2014 га ріллі, 1215 га сінокосу, 2 га неужитків, решту – пасовища. До 1961 р. все укрупнене господарство носило назву колгосп ім. Сталіна, з 1961-1963 – „ Дружба”, з 1963 р. „ Серп і Молот”, а з 1991р.- „Надбужжя”.

       Колгосп  „Серп і Молот” об’єднав 5 населених пунктів: с.Білий Камінь, с.Бужок, с.Черемошня, с.Підлисся, с.Розваж. В колгоспі числилось 845 колгоспних дворів, в яких проживало 2411 членів колгоспу, з них працездатних – 625 чоловік, непрацездатних- перестарілих-1581 чоловік. У 1978 р. в колгосп „Серп і Молот” ввійшло господарство колгоспу ім.Івана Франка. Загальна площа колгоспу становила 5558 га, сільськогосподарські угіддя 4688, в тому числі ріллі – 3115 га, сінокосу- 909 га, пасовищ – 664 га.

     За час свого існування колгосп „Серп і Молот”, за високі досягнення у розвитку сільського господарства, був нагороджений численними дипломами і грамотами, був одним із найкращих господарств району. Головою правління колгоспу з 1973 р. була Ложовська Зінаїда Яківна. 22 грудня 1977р. Указом Президії Верховної Ради СРСР за видатні заслуги їй було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням золотої медалі „Серп і Молот”. Орденами і медалями були нагороджені 63 члени колгоспу.

     У 1979 р. почалась соціально-культурна забудова села. 29 серпня 1979 р. було здано в експлуатацію першу новобудову – школу на 600 посадочних місць з спортивним та актовим залами, плавбасейном, телецентром.

     У 1982 р. споруджено чотириповерховий будинок для вчителів. У 1983 р. збудовано торговий комплекс „Білокамінний”, будинок культури, адміністративний будинок, будинок для спеціалістів сільського господарства.

     6 травня 1983 р. в центрі села відкрито пам’ятник загиблим у ІІ світовій війні.

     Проведено реконструкцію старої школи під дитячий садок, костелу під виставочний зал Львівської картинної галереї.

     У 1986 р. здано в експлуатацію будинок побуту. Споруджено котеджі для працівників сільського господарства.

     З 1979 р. розпочалася газифікація сіл колгоспу, прокладено асфальтні дороги.

     В 1989 р. побудована районна лікарня на 60 ліжок, які в 1996 р. присвоєно ім’я Володимира Свідерського.

      За роки керування колгоспом З.Я. Ложовською с.Білий Камінь розквітло

Сучасність села Білий Камінь

      24 серпня 1991 р. жителі села з великою радістю зустріли звістку про проголошення України незалежною державою.

Економічна сфера

     1998 р.- на базі асоціації колгоспу „Надбужжя” створено ТзОВ „Надбужжя”.

     1999 р.- головою ТзОВ „Надбужжя” обрано Кожушану Андрія Михайловича.

     2001 р.- голова ТзОВ „Надбужжя” – Пасельський Василь Васильович.

     2003 р. – голова ТзОВ – Кожушана А.М.

     2003 р. – колгоспники отримали земельні та майнові паї. Створюються фермерські господарства ( Дзядига Данія Іванівна, Пряхіна Софія Антонівна).

     2007 р. земельні паї селян взяли в оренду англічани, які будуть займатися вирощуванням ріпака, пшениці, ячменю.

     На даний час на території Білокамінської сільської ради функціонують:

·        Білокамінське лісництво Золочівського ДЛГ – керівник Круть Р.Р.;

·        Аптека – Пліш Н.П.;

·        ДП „Білий Камінь” Сасівського СТ  – Куйбіда І.В., Бужанське СТ Посполіта М.Є., ДП „Розваж” Сасівського СТ Тарануха Н.П.( торгівля продовольчими і промисловими товарами);

·        СПД Конашевич І.О.( бар);

·        СПД Дідула І.І., СПД Зайло М.С.,СПД Федьків І.Б., СПД Штохмал М.В.

     ( стрічкопильна пилорама);

·        СПД Бойчук О.Я., СПД Лешньовська Л.Б., СПД Галабуда В.А.,СПД Чайковський Є.Р. ( ремонт автомобілів);

·        СПД Гавришків М.П. ( перукарня);

·        СПД Кметь А. ( торгівля промисловими товарами);

·        СПД Петришин Л.Ф., СПД Бородинська Г.І., СПД Сисун Б.Я., СПД Чорна М.Д., СПД Макогін Г.С., СПД Максимович О.М. (торговий кіоск );

·        ТзОВ „Сота” Лучечко В.І.( виготовлення ковбасних виробів);

·        СПД  Макогін Я.Я. (млин);

·        СПД Редька А.С. (виготовлення меблів);

·        СПД Богачик О.Я. ( виготовлення та реалізація піноблоків);

·        СПД Свідерський Ю.С., СПД Полянська М.І. (вирощування та реалізація свиней).

Соціальна сфера

      Сучасне приміщення СЗШ І-ІІІ ст. побудоване в 1979 р.

     В  листопаді 1993 р. Білокамінська школа рішенням Ради Міністрів України перейменована і їй присвоєно ім’я М.Шашкевича.

      На сьогодні в школі працює 34 вчителі, навчається 300 учнів.

      Директор школи Конашевич В.Л..

     З часу свого заснування школа являється соціально-культурним центром села.

      Школі належить особливо велика роль у відродженні національних традицій, просвітницькій діяльності серед громадськості села, вивченні історії і природи рідного краю, його видатних людей, у вихованні загальнолюдських національних цінностей. При школі створено історико - краєзнавчий музей, працює туристсько-краєзнавчий, екологічний, ляльковий, хоровий, вокальний і інші гуртки, працює шкільне лісництво.  Вже четвертий рік поспіль школа бере активну участь ( є господарем свята) у Міжнародній зустрічі навчальних закладів, яким присвоєно ім’я М.Шашкевича.

     Школа - центр духовності села. Велика роль школи у родинному вихованні. Співпрацює школа з фондом ім. В.Свідерського, школами, які носять ім’я М.Шашкевича, Білокамінським лісництвом, Білокамінською державною сортодослідницькою станцією, місцевими підприємствами.

     В 2006 р. школа стала лауреатом Всеукраїнського конкурсу „Сто кращих шкіл України – 2006” у номінації „Школа – соціокультурний центр села”.

     В червні 2006 р. школа нагороджена грамотою Головного управління освіти Львівської облдержадміністрації, Львіським обласним управлінням юстиції за кращу організацію правоосвітньої та правовиховнї роботи в загальноосвітньому навчальному закладі.

     В січні 2007 р. переможець першого туру Всеукраїнського огляду-конкурсу на кращий стан фізичного виховання в навчальних закладах району серед сільських шкіл.

     Два роки поспіль серед сільських шкіл району школа займає перше місце за підсумками предметних районних  олімпіад.

     За час існування школи її відвідали делегації з різних країн світу: США, Канади, Франції, Німеччини, Польщі, Японії... Гостями школи були відомі українські поети та письменники: О. Гончар, Д. Павличко, Р. Лубківський,             І. Драч, В. Мартинов, П. Шкраб’юк. Після відвідин школи О. Гончарем у поета      В. Мартинова народилися прекрасні поетичні рядки:

А потім він скаже,

Що в Білому Камені вміють

Плекати красу і нести у серця доброту.

І учням порадить в крилату повірити мрію,

І вірити в себе, коли обираєш мету.

    Девізом Білокамінської школи є відомі слова М.Шашкевича: „Разом к світлу, други жваві !”

     На території села працює Народний дім „Просвіта”( директор Сернюк М.Г.), сільська бібліотека (завідуюча Тимечко Н.А.).

Політичне життя

       В листопаді  2004 р. жителі села беруть активну участь в акціях коаліції „Сила народу” ( мітинги в селі, в м. Золочеві, в м. Києві ) на підтримку кандидата в президенти В.Ющенка, за чесні і справедливі вибори.

      Діють осередки політичних партій і блоків : „Наша Україна”, „БЮТ”.

Перспективи розвитку села

    Відродження сільського господарства ( створення фермерських господарств і умов для заохочення ведення підсобного господарства), покращення умов життя сільських жителів (ремонт доріг, вулиць, мостів, відновлення вуличного освітлення, реконструкція водогону, очисних споруд). Створення сприятливих умов для розвитку підприємницької діяльності.

      Створення при сільській раді комунгоспу.

      Реставрація пам’ятки архітектури ХVII століття – костелу.

     В майбутньому село має велику перспективу для розвитку „зеленого туризму”(мальовнича природа гір Свята, Підлисецька, Жулицька, Висока, Сторожиха, річки Західний Буг, архітектурні пам’ятки с.Білий Камінь, музей – садиба М.Шашкевича в Підлиссі, центр чорнодимленої кераміки в с.Гавареччина...)